— Без потреби.

— Ага. Але в мене був відповідний настрій.

Я не питав, що він робив минулої ночі, а він не поспішав ділитись деталями. Я знав, що він, імовірно, був на Ґайґексі, або в якомусь настільки ж крутому місці, проходив квести на швидкість, щоб отримати трохи очок досвіду. Він просто не хотів засмучувати мене. Ейч міг дозволити собі проводити у віртуальному світі чимало часу, слідуючи підказкам та шукаючи Мідний ключ. Але він ніколи не використовував це проти мене, і не висміював за те, що я не мав достатньо грошей, аби кудись телепортуватися. І він ні разу не образив мене пропозицією позичити кілька кредитів. Негласне правило серед мисливців: якщо ти сам по собі, то не хочеш і не потребуєш допомоги ні від кого. Мисливці, які хотіли допомоги, приєднались до кланів. Ми з Ейчем погоджувалися, що клани були для нездар та позерів. Ми обидва поклялися, що залишимось самітниками до кінця життя. Ми досі іноді обговорювали «великоднє яйце», але ці розмови завжди були обережними і ми уникали конкретики.

Після того, як я переміг Ейча у трьох раундах «Tron: Deadly Discs», він з огидою жбурнув джойстик «Intellivision» і схопив журнал, що лежав на підлозі. Це був старий випуск журналу «Старлог». На обкладинці я впізнав Рутґера Гауера з промо-фото до фільму «Леді-яструб».

— Старлог, ге? — сказав я, схвально киваючи.

— Ага. Я завантажив кожнісінький випуск з архіву Інкубатора. Досі їх усіх не проглянув. Я саме читаю цей чудовий шматок про «Битву за Ендор».

— Екранізовано. Випущено в 1985 році, — продекламував я. «Зоряні війни» були однією з моїх спеціалізацій. — Повний непотріб. Реально найслабший момент в історії «Воєн».

— Це ти так кажеш, нікчемо. Тут є деякі великі моменти.

— Ні, — сказав я, хитаючи головою. — Немає. Це навіть гірше, ніж перший фільм про евоків, «Караван мужності». Краще б назвали його «Караван лайна».

Ейч закотив очі й повернувся до читання. Він не збирався піддаватись на провокації. Я подивився на обкладинку журналу.

— Гей, я можу поглянути, коли ти закінчиш?

Він посміхнувся.

— Для чого? Щоб ти зміг прочитати статтю про «Леді-яструба»?

— Можливо.

— Чувак, та тобі ж подобається така мура, чи не так?

— Відсмокчи, Ейч.

— Скільки разів ти вже бачив цю мелодраму? Навіть мене змусив подивитись весь фільм принаймні двічі. — Тепер він провокував мене. Він знав, що «Леді-яструб» була однією з моїх таємних слабкостей, і що я бачив фільм більше двох десятків разів.

— Я робив тобі послугу, змушуючи дивитися, нуб. — Я вставив новий картридж у приставку і запустив гру «Astrosmash» на одного гравця. — Колись ти ще подякуєш. Зажди і побачиш. «Леді-яструб» це канон.

«Каноном» ми називали будь-який фільм, книжку, гру, пісню чи телешоу, фанатом яких, як відомо, був Галлідей.

— Ти ж не серйозно? — сказав Ейч.