Я почав сповзати у повну безнадію. Мої зусилля протягом останніх п’яти років були марними. Я по-дурному недооцінив Сорренто і «шісток». І скоро мав заплатити за свою пиху максимальну ціну. Ці бездушні корпоративні лакеї наближалися до «яйця» у цей самий момент. Я відчував це всіма фібрами душі.

Я вже втратив Арт3міду і тепер втрачу шанс виграти змагання.

Я вже вирішив, що робитиму, коли це станеться. По-перше, виберу одного з малих у своєму фан-клубі. Когось без грошей, новачка першого рівня, і віддам йому все, що маю. Тоді активую послідовність самознищення фортеці, і сидітиму в командному центрі, поки все зникатиме в масивному термоядерному вибуху. Мій аватар загине, а на екрані з’явиться напис «Кінець гри». Тоді зніму візор і вперше за шість місяців вийду з квартири, піднімуся ліфтом на дах. А, може, навіть піду сходами. Все-таки, невелика зарядка.

На даху мого будинку ріс невеликий сад. Я ніколи там не був, але бачив фотографії і милувався виглядом через веб-камеру. По краях встановили прозорий бар’єр з оргскла, щоб утримати людей від стрибків, але це було смішно. Принаймні трьом рішуче налаштованим особам вдалося перелізти його, відколи я переїхав.

Я сяду там, якийсь час дихатиму нефільтрованим міським повітрям, підставлятиму лице вітру. А тоді перелізу бар’єр і кинуся вниз.

Це був мій поточний план.

Я намагався вирішити, яку мелодію насвистувати під час падіння, коли раптом задзвонив телефон. Це був Шото. Я був не в настрої говорити, тому зачекав, поки ввімкнеться автовідповідач, а тоді спостерігав, як Шото залишив повідомлення. Воно було коротким. Він сказав, що йому потрібно прийти до моєї фортеці і передати якусь річ. Річ, яку Дайто залишив мені в спадок.

Коли я перетелефонував, щоб домовитись про зустріч, то зрозумів, що Шото був емоційно знищений. Його тихий голос переповнював біль, а глибина відчаю відбивалась на обличчі аватара. Він здавався зовсім пригніченим. У ще гіршому стані, ніж я.

Я запитав у Шото, чому його брат склав «заповіт» для свого аватара, замість того, щоб просто залишити свої речі йому. Тоді Дайто міг би просто створити нового аватара і повернути предмети, які його брат зберігав. Але Шото сказав, що його брат не буде створювати нового аватара. Ні зараз, ні будь-коли. Коли я запитав чому, він пообіцяв пояснити при особистій зустрічі.

Через годину Макс попередив мене про прибуття Шото. Я дозволив його кораблеві приземлитись і сказав припаркуватись в ангарі.

Транспорт Шото був великим міжпланетним траулером під назвою «Куросава», за зразком корабля під назвою «Бібоп» з класичного аніме «Ковбой Бібоп». Дайто і Шото використовували його як свій мобільний штаб, скільки я їх знав. Корабель був настільки великим, що ледве помістився у дверях ангара.

Я вийшов на злітно-посадкову смугу, щоб привітати Шото, коли він зійде з «Куросави». Він був одягнений у чорні траурні шати, а його обличчя носило такий же невтішний вираз, який я бачив по телефону.

— Парзіваль-сан, — сказав він, низько вклоняючись.

— Шото-сан, — я теж шанобливо вклонився, а тоді підставив долоню, яку він, посміхнувшись, вдарив — цим жестом ми віталися, коли разом проходили квест. А тоді повернувся його невтішний вираз. Це вперше я бачив Шото після квесту на Токусатцу (не рахуючи тих рекламних роликів «енергетичного напою Дайшо», де вони з братом знімались). Його аватар здавався на кілька дюймів вищим, ніж я пам’ятав.

Я привів його до однієї рідко відвідуваних кімнат фортеці, відтворення вітальні з «Сімейних зв’язків». Шото впізнав декор і мовчки схвально кивнув. Не звертаючи уваги на меблі, він сів по центру підлоги у позі сейдза, підігнувши під себе ноги. Я зробив те ж саме, розмістившись так, щоб наші аватари бачили один одного. Деякий час ми сиділи в тиші. Коли Шото був нарешті готовий говорити, він не зводив очей з підлоги.

— Минулої ночі «шістки» вбили мого брата, — сказав він майже пошепки.

Спочатку я був занадто приголомшений, щоб відповісти.

— Ти маєш на увазі, що вбили його аватара? — запитав я, хоча вже міг сказати, що він мав на увазі не це.

Шото похитав головою.

— Ні. Вони увірвалися в його квартиру, витягнули його з тактильного стільця і викинули з балкона. Він жив на сорок третьому поверсі.