— Щось із капітального ремонту, словом, твого виробництва.

— А на біса тобі? — здивувався той.

— Їздити. Що можеш запропонувати зараз?

— Зараз доробляю «сімку». Он — хочеш, то дивись. Тижнів за два буде готова. Правда, покупець попередньо вже є, але…

— «Сімка» не підходить, — похитав головою Віктор, — треба щось менше, скромніше. Найкраще — «першого» «Жигуля».

— «Першого» немає навіть у перспективі, — знизав плечима Петро. — Мені невигідно таке брати. Що візьмеш за «першого»? А наробишся так само, як і на «сімці».

— Гм… Ну, свого продай, — запропонував Віктор.

Франкенштейн помовчав кілька секунд, а тоді вибухнув по-серйозному:

— Слухай, ти що, мене грузити прийшов? Не маєш що робити? Ледве тих повідправляв, теж прилізли і «грузили» хтозна-чим, то тепер ти привалив! Кажи, що хочеш, і газуй. Я ще свиней не годував.

— Я ж тобі кажу… українською мовою, ти що, не розумієш? Пропоную продати твого драндулета.

Тоді Петро подивився на нього, як на ідіота, й скривився у повному нерозумінні.

— Його ж робити треба… Він гнилий увесь і масло «бере». На, купляй. Давай триста баксів і забирай к чорту. Тільки не довби мені мізків.

— Мені потрібен зроблений, — сказав Віктор. — Даю тобі два тижні, роби його капітально, і я беру.

Франкенштейн продовжував дивитися на Віктора, наче на дурного, щоправда, хвилюючись при цьому, щоб самому не пошитися в дурні. Усе це тягнуло на якийсь капітальний розіграш.

— Два тижні я доробляю «сімку», — несміливо повторив він. — А потім… побачимо.

— Значить, так, — утратив терпець Віктор, — два тижні мене не влаштовує. Петю, ти ж знаєш — я серйозний клієнт. За два тижні мушу машину забрати. Розумієш? За-бра-ти. Умови обговорюємо зараз. Якщо треба, даю завдаток.

Віктор красномовно витяг із куртки кілька стодоларових купюр. Гроші подіяли позитивно, змусивши Петра одразу стати серйозним. Він відхилив руку з простягнутими зеленими папірцями й сказав:

— Гаразд. Давай умови.

— Машина за два тижні, — повторив Віктор, — капітальний ремонт усіх вузлів і систем, окрім кузова та салону. Уся іржа та дірки нехай лишаються, тільки повари зсередини, щоб купи тримався. Робота мусить бути на совість. Ходова взагалі за вищим розрядом.

— Ну, ти мене ніби теж не перший день знаєш, — зібрався ображатися Франкенштейн. — Я коли робив на халяву?