— На палубі Содом і Гомора. Вода зірвала вже велику рятувальну шлюпку, тепер нам залишився тільки другий човен… Такого шторму я ще не пам"ятаю…

Я переносив непогоду і качку значно гірше, ніж Вільям. Після їди мене починало нудити, але, незважаючи на це, я не втрачав ясного погляду на справи і на своє становище. Дедалі настирливіше в моїй голові виникав одчайдушний задум. Поки що, не розповідаючи про нього приятелеві, я хотів одначе впевнитись, чи слушне і необхідне те, що я збирався зробити.

— Віллі, — запитав я приятеля, — чи ти добре знаєш нашого старого?

— Цю заразу? Як власну руку. Я вже три роки з ним плаваю.

— То скажи мені, що буде, коли шторм стихне? Адже ж, біс його батькові, настане знову колись хороша погода…

Мої слова трохи стурбували Вільяма. Він намагався зрозуміти, що саме не дає мені спокою, і зволікав з відповіддю.

— Ну, кажи ж, — заохочував я його, — не будь боягузом, друже! Капітан певен, що відправив мене на той світ. Що буде, коли він побачить мене живим?

Моряк знизав плечима:

— Не знаю, їй-богу, не знаю, що тоді буде.

— Чи не вихопить він пістолета і не вліпить мені кулю в лоб, цього разу вже насправді?

За хвилину Вільям підтвердив:

— Від такого негідника всього можна чекати. То мстивий мерзотник.

— Значить, мушу боронитись! Ти, звичайно, згоден зі мною! — крикнув я.

— Боронитись — це дуже добре, але як же ти хочеш боронитися, небораче? — зітхнув стурбований приятель.

— Знаю, — буркнув я, — як боронитися!

— У старого тут необмежена влада. Кожного з нас він може забити до смерті, мов цуценя. Серед екіпажу у нього є кілька посіпак, — тільки пальцем кивне, і вони готові на будь-який злочин. Де тобі, Джонні, проти нього?

Я лежав у кубрику одягнений, так, як мене непритомного притягнув сюди Вільям. Намацав пояс. З лівого боку на ньому висів мій мисливський ніж, який протягом років був моїм вірним товаришем у мандрівках по віргінській пущі. Тепер я витягнув його з шкіряних піхов і показав Вільяму, але саме в цей час кілька моряків з екіпажу ввійшли у кубрик, і я, сповнений завзяття, швидко ховаючи ніж, процідив другові на вухо:

— Капітан не може пережити цього шторму!.. Або він загине, або мене чорти візьмуть!..

— Розумію. Ти хочеш його… — Вільям махнув рукою, немовби всаджуючи в когось ніж.

— Ти вгадав.