Французи перезирнулись і розреготалися.

— Сестричко, ти або наївна, або хитра… — погрозив один з них пальцем.

— Не розумію… — Ричагов знизав плечима. — Адже там, на Сході, справді жорстока диктатура росіян.

Журналісти знов перезирнулись, але вже не розсміялися. Один з них спитав:

— Ти, сестричко, часом не ведеш у своїй газеті весільну хроніку?.. Ну-ну, тільки не треба гніватись! Але факт — ти ж не знаєш, що таке політика. А вона, сестричко, плутана і загалом нечиста справа. Ти кажеш — там диктатура росіян. А тут що, по-твоєму? Райські кущі, заселені співучими ангелами?

— В усякому разі, — похмуро сказав Ричагов, — тут я бачу життя, до якого звик у себе вдома. А там — порядки, привезені з червоної Москви.

— А ти, сестричко, спитай при нагоді в самих німців: які порядки їм більше до вподоби?.. Не розумієш? А знаєш про наш вірний кореспондентський барометр? Чим настійливіше шеф вимагає від тебе ганьбити якусь країну, тим, значить, у цій країні життя краще, ніж у тій, де друкується дана газета. Ну, а про росіян… — француз махнув рукою. — Тут пиши тільки погане, ніколи не промахнешся. Особливо зараз, коли наш милий західний світ робить у Німеччині дурницю за дурницею.

— Чи не попав я часом за стіл комуністів, — посміхаючись, занепокоєно опитав Ричагов.

— Не бійся, сестричко. Комуністи сюди не ходять.

— Але про що мені все-таки написати в газету? — помовчавши, спитав Ричагов.

Обидва французи ніби за командою знизали плечима.

— Я чув по радіо, що від росіян утік якийсь офіцер. З цього можна зробити сто п’ятдесят рядків плюс фото?

Обидва журналісти знову мов за командою розвели руками. Один з них зітхнув.

— Не вийде. Тут містери щось темнять. Навіть наші американські колеги не можуть нічого про нього дізнатися. З поважним виглядом говорять: «Це перебіжчик особливий». Дурниця! А взагалі ці перебіжчики — м’ясо з душком. Тікають, як на підбір, дуже нецікаві типи. Іноді здається, ніби червоні відбирають всяку погань і женуть її сюди. Напишіть про це — от вам і буде сенсація.

Французи реготали. Разом з ними сміявся і Ричагов. Потім він спитав:

— А може, саме в тому, що вони його ховають, і криється сенсація?

— Облиш, сестричко, надію. Одно з двох: або цей перебіжчик цілковитий ідіот і його не можна показувати прес-конференції, або він знає трохи більше, ніж інші, і зараз янкі доять його з чотирьох дійок. А вже потім, видоєний, він почне паплюжити радянські порядки і запевняти, що російські генерали їдять на сніданок німецьких дітей. Якщо хочеш, я можу зараз же продиктувати тобі все, що він скаже. Мою газету аж ніяк не можна запідозрити в палкій прихильності до червоних, але навіть вона припинила друкувати це сміття… Мабуть, сестричка тільки що приїхала?

— Сьогодні вранці, — відповів Ричагов.

— Отже, сестричка ще не встигла зубожіти. А її братики не заперечують, якщо вона поставить на стіл пляшечку вина. Дивись, і спаде щось на думку, і ми всі пазом будемо охотитись за сенсацією. Га?

— Сестричка йде на все… Обер! Дві пляшки вина, — звелів Ричагов.