— Пароль!
— «Сосна», — продовжують іти.
— Стояти! Стріляти буду! — перезаряджає автомат сторож.
— Ми ж пароль сказали! Ти що, телепень, своїх не впізнаєш?
— Ну то й що? Мені казали нікого не пускати.
— Хто сказав?
— Казали не казати.
— Тьху!
Діалог, як то кажуть, зайшов у глухий кут. Дуже глухий.
* * *
Один вояка дуже любить із виразом зарізяки на обличчі лякати усіх своїм кулеметом. У сутінках стоять удвох із напарником на посту, чекають зміну. Кулеметник почув, що вже йдуть, і демонстративно голосно перезаряджає кулемет:
— Стій! Хто йде?
Направляючи ствол поперед себе, робить крок вперед, підсковзується і, падаючи, тисне на гачок. Щільна черга пробила ряд отворів у бетонному паркані, дугою прокреслила небо й освітила зблідлі обличчя нових чатових.
— … ть!
— А більше нема що й сказати!
Віджимателі
Модне слівце «віджав» — улюблене у вояків, котрі не бувають на передовій. Штабники й тиловики так говорять про речі, які вони витягли з купи секонду, випросили у волонтерів чи поцупили із солдатських передач.
Насправді на передовій швидше сам із голим задом залишишся, ніж у сєпарів щось відіжмеш. Дуже рідко після бою є можливість мародерствувати, і кожен такий випадок має свою власну історію. І навпаки, часто після мінометного або артилерійського обстрілу у вояків залишається лише те, що було на них вдягнено та лежало в кишенях, та й те не завжди ціле. Все інше — згоріло або пошматоване.
Зустрівши такого «віджимателя», варто поцікавитись подробицями подвигу. Вибрехати цілу правдиву історію важче, ніж ляпнути одне заяложене слово…
Фотограф