Вествуд запитав:

– Нам слід відступити?

– Ні, – відповів Ричер. Він подумки рахував. Тоді сказав:

– Ми підійдемо ближче ще на п’ятдесят ярдів. Негайно. Натисніть на них. Вони вже повинні змінювати магазини.

– На п’ятдесят ярдів уперед?

– Ідіть.

Вествуд підійшов ближче. Спокійними кроками. Досить повільно. У нього за спиною не було ніякої воєнної підготовки, це вже точно. Тоді знову відновилися випадкові постріли. Жоден із них не поцілив. Аж поки одному таки це не вдалося. Просто по центру переднього ковша. Невелике коливання корпусу. Удар кулі. Тоді запізнілий звук, а потім дзвінке «клац».

Ричер сказав:

– Я вражений.

Ченґ запитала:

– Чим?

– Нарешті вони потрапили в мішень, заледве меншу від дверей у сараї. А це означає, що передній ківш і справді куленепробивний. Можемо рухатись далі.

Вествуд перепитав:

– Просто зараз?

– Кращої миті, ніж зараз, не буде.

Ченґ попросила:

– Бережи себе, Ричере.

– І ти себе, Ченґ.

Вони відчинили двері й вистрибнули назовні, одна з лівого боку, а інший – з правого.

55