Ходжес одразу замовкає. Справа не в голосах, які становлять звукове тло на тому кінці, — точно поліцейські голоси, він це відчуває одразу, навіть не розуміючи, про що вони говорять. Ні, зупиняє його інше: Піт назвав його Біллом, а це точна прикмета: справи лайно, і то не на жарт. Спочатку на думку Ходжесові спадає Корінна, колишня дружина, потім дочка Елісон, яка мешкає в Сан-Франциско, потім Холлі. Боже, коли щось станеться з Холлі…
— Що ж таке, Піте?
— Я тут на місці начебто вбивства із самогубством. Хочу, щоб ти під’їхав подивитися. Бери свою бойову подругу, якщо вона доступна і погодиться. Мені страшенно прикро це казати, але вона може тут більше здогадатися, ніж ти…
Фух, не свої. М’язи на животі Ходжеса, напружені, немов щоб прийняти удар, розслабилися. Хоча біль у ньому, через який чоловік записався до Стамоса, не припиняється.
— Звичайно, зможе. Вона ж молодша. Це після шістдесяти нервові клітини мільйонами втрачаєш, це у тебе попереду років за два. А навіщо така стара шкапа, як я, на місці вбивства?
— Тому що це, мабуть, моя остання справа, тому що про неї всі газети напишуть, і тому що — тільки не зомлій там, — тому що я справді ціную твою допомогу. І допомогу Джібні теж. І ви трохи химерним чином, але пов’язані з цією справою. Воно, може, і збіг обставин, але цілковитої впевненості в мене немає.
— Як пов’язані?
— Ім’я Мартіни Стовер ні про що не говорить?
Якусь мить справді не говорить, але тут — клац! — і все постає перед очима. Туманний ранок 2009 року, маніяк на ім’я Брейді Хартсфілд на краденому «мерседесі- бенц» в’їжджає в натовп шукачів роботи в центрі міста. Убиває вісьмох і завдає тяжких ушкоджень п’ятнадцятьом. У ході розслідування детективи К. Вільям Ходжес і Пітер Гантлі опитали багатьох присутніх на місці злочину того ранку, зокрема всіх тих постраждалих, які залишилися в живих. Найважче було говорити з Мартіною Стовер — і не лише тому, що спотворений рот не дозволяв жінці чітко говорити; її мову розуміла лише мати. Стовер була паралізована від грудей до п’ят. Пізніше Хартсфілд надіслав Ходжесові анонімного листа. Там він назвав цю жінку «показовою головою на патичку». Особливо жорстоким цей огидний дотеп робило те радіоактивне ядро істини, що в ньому містилося.
— Щось мені не уявляється паралізована людина в ролі вбивці, Піте… крім, хіба що, епізоду з серіалу «Криміналісти: мислити як злочинець». Тож я собі думаю…
— Так, зробила все мати. Спочатку порішила Стовер, а тоді себе. Ви їдете?
Ходжес не вагається:
— Їду. І Холлі дорогою прихоплю. Яка адреса?
— 1601, Гіллтоп-корт. На Рідждейлі.
Рідждейл — це близьке північне передмістя. Не таке дороге, як Цукрові гірки, але все одно гарне.
— Буду хвилин за сорок, якщо Холлі в офісі.
І вона буде там. Вона майже завжди опиняється за своїм столом уже о восьмій, а то й о сьомій. І схильна сидіти там, доки Ходжес не розкричиться, щоб їхала додому, зварила собі вечеряти й дивилася кіно на комп’ютері. Холлі Джібні — головна причина того, що агенція «Що впало, те пропало» має прибуток. Вона — геніальний організатор, комп’ютерна чарівниця і живе своєю роботою. Ну, правда, ще її життя належить Ходжесові і сім’ї Робінсонів, особливо Джерому з Барбарою. Колись мама Барбари й Джерома назвала Холлі почесним Робінсоном — і жінка засяяла, мов ясне сонечко. Це Холлі тепер робить частіше, ніж колись, хоча Ходжес волів би, щоб вона сяяла ще частіше.
— Чудово, Керм. Дякую!
— Тіла вже перевезли?
— Оце просто зараз везуть до моргу, але Іззі все зняла на айпад.