Книги

Карта днів

22
18
20
22
24
26
28
30

— Ми ж домовились: жодних викрутасів!

— Ти нереально мене злякала! — вигукнув я, протираючи очі.

— Я ніколи не повірю, що такий вродливий хлопець ні разу не цілувався до мене.

— Окей, раз, — визнав я, — але це не рахується. Схоже, та дівчина, типу, експериментувала зі мною.

— Боже. Ну ж, це дуже цікаво.

— Її звали Джанін Вілкінз. Вона поцілувала мене за блічерами[10] на дні народження Мехлані Шах, що ми святкували на ролердромі «Зоряний Пил». Вона сказала, що їй набридло бути «нецілованкою», та хотіла дізнатись, що відчуваєш, цілуючись. Потім вона примусила мене поклястися зберегти все в таємниці та сказала, що, якщо я розповім про це комусь, вона пустить поголос, що я й досі впісююсь у ліжку.

— Боже. Яка хвойда.

— Оце і вся моя романтична історія.

Її очі здивовано округлились, а потім вона відкинулася на спину та й просто, наче поплавок, лежала собі на воді. Радісний щебет наших друзів як почався, так і закінчився під звуки ніжного шурхотіння прибою.

— Джейкоб Портман… чистий, наче свіжий сніг. Лиш подумай.

— Я, е-е… так, — відповів я, ніяковіючи. — Звучить якось недоладно.

— А знаєш, тут нема чого соромитись.

— Та знаю, — сказав я тоді, хоча й не був упевнений у тому. Кожне кіно чи телешоу, зорієнтоване на тінейджерів, змушувало думати, що якщо ти не втратив незайманість раніше, ніж отримав водійське посвідчення, то ти був невдахою. Що, звісно, звучало по-ідіотськи — але важко не вбити собі в голову таку дурню, якщо чуєш її постійно.

— Це означає, що ти розбірливий у почуттях, — зробила висновок Емма. — Я високо ціную це, — і вона глянула на мене одним оком. — І мене це ніяк не засмутить. Я певна, що це… — вона провела по воді пальцем, і за ним потягнувся паровий слід, — у тебе не назавжди.

— Еге? — вичавив я із себе, а по всьому моєму тілу прокотився легкий нервовий дрож.

— Час покаже, — відповіла вона, знову стаючи на ноги. Не відриваючи від мене погляду, вона все дивилася й дивилася на мене, аж поки в якийсь момент ми не опинилися у воді вже поруч, а наші руки не з’єдналися та ноги не переплелися під водою. Та перш ніж щось іще встигло переплестися чи з’єднатися, ми почули крики, і я побачив, як пані Сапсан та Горацій махали нам із берега.

* * *

— Це Г’ю, — сказав Горацій, передаючи мені мій телефон, коли я вискочив із прибою.

З голови капала вода, тому я не притуляв мобільник до вуха:

— Алло?

— Джейкобе! Твої дядьки прокидаються! Батьки, здається, теж!