Руслан вирішив осісти та почати якусь свою справу. Так він сказав Юлії під час їхньої останньої зустрічі два роки тому і, вочевидь, це відповідало дійсності. Її менший брат багато разів хотів узятися до власної справи, ось тільки всі його починання зводилися до позичання грошей під безумні проекти та закінчувалися черговою маленькою трагедією для тих, на кого Русику вдалося вплинути своєю дивною властивістю попервах налаштовувати людей на позитивне ставлення до себе. Це, здається, називається «харизма».

Він позичає у сестри гроші. Сума відносно невелика — п’ять тисяч доларів. Проте, покопавшись трошки в інтернеті, поки Антон із Романом, на їхню вимогу, готували на кухні «чоловічу вечерю», Юлія, як досвідчений бізнесмен, знаючи, що та де шукати, переконалася: занедбаний хутір у глибинці Уманського району справді не коштує аж так дорого. До того ж, трошки знаючи Руслана, вона визнавала: як усі погані люди, її брат був тонким психологом. Тому цілком міг переконати власника хутора, що більше, ніж він пропонує, ніхто не дасть. Плюс у процесі торгів могла брати участь Жанна Чорна, здатна привити покору не лише комусь одному, а навіть групі людей. Власник хутора міг бути звичайним алкашем, якому байдуже, за скільки продати — аби живі гроші й долари. Словом, Русланові Гараніну вдалося заволодіти хутором.

Головний біль потроху вщухав. Ясність думки повернулася остаточно, і Юлія звернула увагу на обставину, якій дотепер значення не надавала. А саме: чому міліція не знала справжнього імені Вчителя Свободи? Адже купівля нерухомості оформляється юридично. А в паперах мусить значитися прізвище нового власника. Звісно, міліція нічого їй не скаже, принаймні — тепер. Проте Гараніна, яка була невисокої загалом думки про здібності українських, зокрема — уманських сищиків, все ж таки не припускала, що вони не перевірили, хто вважався власником того хутора. Це означає…

Юлія аж підвелася на ліжку. Це може означати тільки одне: або в паперах значилися якісь «ліві» дані, або — паперів узагалі не було! І тепер цей факт просто не афішують. Бо тоді доведеться пояснювати, чому в районі такий бардак: хто завгодно оселяється де заманеться і робить там що заманеться і з ким заманеться.

Ласкаво просимо в Україну, любі друзі!

Коли так, то на своєму шляху Руслан Гаранін узагалі не мав жодних перешкод. До комуни, яка з часом сформувалася на віддаленій від основних транспортних шляхів фермі, нікому жодного діла не було. Доведеться знову погодитися з психіатром Кравцовим: її молодший брат вирішив спробувати займатися по життю приблизно тим самим, чим займається його успішна старша сестра. Він організував виробництво певної кількості продукції, причому — не лише сільськогосподарської, познаходив людей, котрих за допомогою здібностей своєї дивної та страшної коханки Жанни перетворив на рабів, ті працювали за їжу. Хтось із них отримував від так званих «обрядів» задоволення, в іншому б разі Вчителю Свободи складно було знайти так званих «учнів». Мабуть, переважно це були чоловіки. Решту ж він справді прив’язав до себе непомітним, зате міцним ланцюгом спільної бридкої таємниці.

Ще Кравцов пояснив — у підсвідомості Руслана постійно жила — могла жити! — потреба бути не меншим братом старшої сестри, а саме старшим братом. Звідси поява всіх оцих «молодших братів» і «сестер». Спочатку Юлія не погоджувалася з ним радше з принципу, ніж справді мала аргументи проти. Та тепер визнала правоту психіатра: в кожної людини за охоти може знайтися до півсотні тих, хто вірить у неї, як у Бога, і вважає своїм учителем. За його словами, навіть у бездарного поета є десятка вірних шанувальників, ладних дивитися йому в рот, інколи пити-їсти його коштом, а частіше — поїти-годувати свого кумира, чий талант і чиї здібності злим суспільством не оцінені.

Ну, десь так Кравцов пояснив, чому Русланові Гараніну вдалося створити свою Територію Свободи, навіть протриматися на ній рік у статусі божества, якому поклоняються… чи злого духу, якого бояться…

Але всьому, починаючи з найдовшого людського життя, колись настає кінець. Оксана Приходько, проблемна дівчина, створила проблеми Вчителю Свободи.

Її не вдалося злякати та зламати, вона знайшла в собі сили втекти й розказати не лише про свою ганьбу, а й про ганьбу інших двадцяти шести «молодших братів» і «сестер». Прорахувавши ситуацію, Руслан поквапився забратися геть, прихопивши з собою вірну до гробу глухоніму коханку. Він нічим не ризикував, знав, що знайти їх непросто — і, тим не менше, розумів: тепер треба надовго залягти на дно.

Юлія заплющила очі, потерла вказівними пальцями скроні.

Уявила, як майже рік її небезпечний для суспільства брат разом зі своєю не менш небезпечною супутницею життя переховується, опускаючись усе нижче й нижче.

Де вони ночували, по яких притонах огиналися, можна тепер лише уявити на основі медичних висновків про стан здоров’я обох. Між іншим, про стан свого здоров’я Руслан Гаранін не забував ніколи. І якось відчув — дедалі важче йому, сердечнику, тинятися без певного місця проживання. Потрібні гроші, багато грошей, аби зникнути надовго разом із Жанною: відданішу супутницю йому важко буде знайти.

У кого гроші? В рідної сестри, в Жашкові. Юлія була більш ніж певна: Руслан показав Чорній будинок сестри і розказав, користуючись мовою жестів чи навіть мовою глухонімих, котру міг за час знайомства з Жанною освоїти, як це помешкання захищене від зовнішніх вторгнень. Гараніна припускала й таку можливість, що брат міг готувати пограбування її будинку на той випадок, якщо не вдасться дістати грошей іншим шляхом. А може — хотів почистити її оселю за будь-якого розвитку подій.

Через те Чорна напала на неї. Смерть коханого — так-так, навіть її брат Руслан міг бути для когось коханою людиною! — викликала приплив люті. Не знаючи, на кому згонити злість, Жанна обрала своєю жертвою її, Юлію — швидше за все, коханець давав старшій багатій сестрі ненайкращі характеристики. Чорна мала право вважати Юлю винною в усіх бідах свого коханця.

Тому, власне, вона гуляла під вікнами чорним привидом. Спочатку міркувала, зважувала своє рішення, розвідувала місцевість.

А головне: Жанна Чорна знала, що сталося з її коханцем. Навіть знала, де він. Ось чому чорна примара гуляла під вікнами будинку, в підвалі якого лежав Руслан. Живий чи мертвий — Чорна не відала. Юлія навіть припустила, і Сахновський погодився: не знайди він «сюрпризу» в своєму льосі наступного ранку, тієї ночі Жанна обов’язково навідалася б до нього, маючи намір звільнити полоненого.

Правда, загадкою лишається, чому Чорна пішла вбивати Юлю голіруч. Могла ж хоча б ножа прихопити… Та відповідь на це питання глухоніма маніячка забрала з собою в могилу. І, коли чесно, Юлії не хотілося знайти відповідь.

Зате не лишалося сумнівів: людиною, котра ув’язнила колишнього Вчителя Свободи в темному холодному льосі, був невідомий їм поки що Олег Родіонов. Він таким чином мстився за Оксану Приходько, дівчину, яку кохав і яку тепер, очевидячки, оберігає, заховавши подалі від людських очей. Звісно, вони могли дізнатися, що тіло знайшли. Проте навряд чи цю смерть пов’яжуть із ними, зокрема — з Олегом, який цілком міг назватися сусідці, котра здала йому порожній будинок, Родіоном — похідне від прізвища. Вони ще не знають і навряд чи скоро дізнаються: жашківська міліція наполягатиме на версії нещасного випадку під час організації псевдовикрадення, а уманська міліція не заперечуватиме. Обидві сторони закриють справу — ну не та особистість Учитель Свободи, аби докопуватися до нюансів його загибелі!

Олегу Родіонову нічого не загрожує.