Кілька разів феномен Жанни Чорної намагалися дослідити вчені, що приїздили не лише з українських, а й із російських міст. Нею певний час цікавилися журналісти — сенсація все ж таки. Але феноменальна дівчинка ставилася вороже до всіх людей, практично не роблячи винятків. Потім, підрісши, взагалі почала частіше тікати з інтернату, тож поступово інтерес до некерованої глухонімої гіпнотизерки зник. Петриківський не втримався — набрав номер колеги з Фастова, який готував довідку про Жанну, запитав дещо, і відповідь підтвердила його власні висновки: з Чорною неможливо було знайти спільну мову в звичному розумінні цього слова, проте її досить легко можна було приручити. Варто пожаліти, як будь-яку неприкаяну тварину, і все — Жанна могла стати вірною і відданою, навіть перегризти за свого володаря горло.

Таким чином, Жанну Чорну за охоти можна було пожаліти, а потому легко використовувати її руйнівний потенціал у будь-яких інтересах та з будь-якою метою.

Видно, хтось таки зрозумів це і почав користуватися своїми знаннями: вперше неповнолітню Жанну Чорну судили за крадіжку, яку намовив її скоїти один невиправний рецидивіст. Спочатку він зробив дівчину своєю коханкою, а тоді за допомогою примітивної мови жестів та ручки з папірцем (писати й читати дівчину все ж таки навчили, тут вона не надто опиралася, розуміла — лише грамотні виживають!) намовив проникнути в будинок одного куркуля, де в дворі бігав лютий пес без ланцюга. Жанні дали за співучасть три роки. Свого строку не досиділа — потрапила під амністію як інвалід.

З того часу постійного місця проживання не мала, перебивалася час від часу легальними заробітками, торгуючи в різних місцях різним дрібницями, але здебільшого приторговувала наркотою, крала, потім сама підсіла на горілку і наркотики, відтоді почала активніше красти, аби заробити на те, від чого була залежна. Довго на одному місці не сиділа: вкравши вночі, наступного ранку могла рухатися електричками в будь-якому напрямку, вийти на будь-якій платформі, прибитися до гурту таких, як сама, маргіналів, які знаходилися практично всюди, і загалом мандрувати так від Чернігова до Джанкоя і назад.

Не маючи дому, Жанна Чорна не була прив’язана до жодного з міст. Тому появу її саме в Жашкові начальник карного розшуку не пояснював ніяк. Занесло лихим вітром, ось вам причина.

Оперативники вже пішли нишпорити по тутешніх злачних місцях, аби знайти підтвердження того, що глухоніма Жанна крутилася в Жашкові кілька днів. Можливо, на неї навіть вдасться списати кілька крадіжок і позгортати заодно нікому не потрібні справи. Що стосується нічної пригоди в будинку Гараніної, то з цього приводу Петриківський уже навіть доповів начальнику міліції.

Картина — ясніше нема куди. Рецидивістка Жанна Чорна вишукувала чергову жертву. Багатий будинок надибала давно. Склоріз — її злодійський інструмент, вміння знаходити спільну мову з тваринами — теж своєрідна відмичка. Напередодні їй усе ж таки вдалося щось украсти, бо розжилася дозою наркотику.

Перелізла через паркан, приспала собаку, вирізала шматок скла, убила пса без жодного жалю і проникла в дім. Вбивати хазяйку наміру не мала, бо в такому разі прихопила б із собою або садові ножиці, якими перерізала дроти, вимкнувши сигналізацію, або ножика з кухні. Поводилася необережно, власних рухів не чула — глуха. Гараніна прокинулася, і Жанні нічого не лишалося, як кинутися на неї.

З довідки видно: вона агресивна, жорстока, до того ж має певні психічні відхилення. Коли спокійна, ті не проявляються. Та варто відчути викид адреналіну, вавка в голові починає боліти, підсилюючи жорстокість та агресивність.

Юлії Василівні ще пощастило — така і вбити могла. Може, навіть збиралася, що їй втрачати!

Правда, Костюк на всю цю логіку висловив лише одне серйозне зауваження: Жанна Чорна знала про сигналізацію. Перерізавши дроти, можна вирубати світло. Але насправді такої потреби для професійної крадійки не виникало. Навіть короткий послужний список Чорної свідчив: у жодному з епізодів із її участю такої складної проблеми, як знешкодження сигналізації, взагалі не виникало.

Нема питань, сказав Костюк. Злодійка могла готувати візит до будинку Гараніної. І дізнатися про сигналізацію… від кого? З ким глухонімій крадійці, яка в Жашкові ніколи, здається, не була, треба потоваришувати і знайти спільну мову, аби дізнатися про особливості охорони саме цього приватного будинку?

Хоча в цілому історія видавалася ясною, і лишалося лише зняти свідчення з самої Юлії, після чого благополучно закривати справу.

Але, мов комета Галлея, виник перед начальником міліції Антон Сахновський — і все зіпсував.

— Я готовий це все написати, — сказав Антон.

— Для чого? — зітхнув підполковник Костюк.

— Розповідь, викладена працівнику правоохоронних органів у письмовій формі, називається заявою. Або — свідченнями. Після чого списаний від руки папірець набуває характеру офіційного документу.

— І що з того?

— Я розумію, що ви тут зараз прикидаєтесь.

— З язиком обережніше, Сахновський.