Книги
Чорна зоря
… До квартири артистки Салачової вночі вдерлися грабіжники. Проте злодії нічого не вкрали.
Цією історією зацікавилися працівники Корпусу Національної Безпеки. Починається небезпечний поєдинок з ворогом. Після багатьох пригод цей поєдинок закінчується викриттям зграї шпигунів.
Повість сучасного чеського письменника Е. Вахека «Чорна зоря» дуже популярна серед читачів ЧССР, особливо молоді.
Еміл Вахек
ЧОРНА ЗОРЯ[1]
1
— Власне, все почалося з отруєння нашого песика, — мовила економка пані Трекова. — Ми його звали Чадуник.
Детектив Кост знуджено занотував у своєму записникові: «Отруєно собаку» — і без особливої цікавості слухав далі.
— Але зважте, пане, його, власне, звали не Чадуник, це ми тільки так кликали песика по-домашньому. Справжнє його ім"я за родоводом — Сір оф Рівер, а його батьків звали Дракон та Бетті.
— Облиште про це!
— А його прапредка, дворазового чемпіона Голландії, звали Мідуел Маккей.
— Маккей?
— Ви його знали?
Кост похитав головою. Так звали одного німецького письменника, що жив у Англії. Ало той був Джон, а не Мідуел. Кост не вельми цікавився літературою, проте колись, давненько, йому доручили справу банди злочинців, що називали себе анархістами. Тоді Кост сумлінно перечитав усе, що було видано чеською мовою про анархістів, і натрапив на книжку отого Джона Маккея «Анархісти».
— Цей ваш Чадуник був бульдог?
— Де там бульдог — шотландський тер"єр. У народі їх ще звуть швабрами, та ви, певне, це знаєте. Такий собі гарнюсінький, милий песик, — майже закохано упевнила детектива бездітна, велично огрядна пані Трекова. — Скільки живу, поряднішого песеняти не бачила, його любили всі.
Кост теж любив собак, але було вже по дев"ятій, а він мав ще оббігти мешканців аж трьох квартир. Сумно дивився, як на покинутому шезлонгу малесенький павучок фанатично снував своє мереживо, дарма що був уже кінець вересня,
— Отже, вашого собаку отруєно? Маєте на когось підозру?