Коли його підозри стали конкретнішими, він почав складати план, частиною якого були фізичні тренування. Барнабі був великим прихильником підготовки, і не можна стверджувати, що, зрештою, йому це не стало у пригоді.

Стрес почав посилюватись протягом останніх місяців, із наближенням дня виходу, тож не дивина, що вона погано спала. Саме того квітневого дня їй трапилося випити дві філіжанки кави замість звичної однієї, щоб її мозок запрацював. Додайте цю додаткову чашку в менший за середній сечовий міхур у меншому за середнє тіло — і отримаєте, зрештою, медика, що біжить до горщика, от і вона дуже поспішала вибігти з-за робочого столу. І поки її не було, смертельний газ почав проникати крізь вентиляцію в лабораторію. А Барнабі стояв саме там, де й мав бути.

Його крики стали для неї його передсмертним дарунком, його останнім попередженням.

Вони обоє були переконані, що коли по них завдаватимуть удару, це не трапиться у лабораторії. Забагато клопоту. Зазвичай через трупи дехто насуплював брови, тож метикуваті вбивці намагалися залишати такі докази якомога далі від себе. Вони не завдавали удару, коли жертва перебувала в їхній вітальні.

Але їй слід було знати, що ніколи не можна недооцінювати нахабство тих людей, котрі прагнуть її смерті. Закон їх не бентежить. Вони занадто затишно почуваються з тими людьми, які ці закони пишуть. А ще їй би слід було шанобливо ставитись до сили щирої дурості, якою розумну людину захоплюють цілком зненацька.

Наступні три випадки були більш прямолінійними. Професійні наймані вбивці працювали поодинці, на її думку. Поки що тільки чоловіки, хоча в майбутньому завжди може трапитись і якась жінка. Один хотів її застрелити, інший — заколоти, а третій — пробити їй мозок ломом. І жодна з цих спроб не зазнала успіху, бо всі напади прийняла на себе подушка. А потому її супротивники померли.

Невидимий, але дуже їдкий газ нечутно заполоняв маленьку кімнатку — за дві з половиною секунди, відколи дроти від’єднались. Після цього життя у найманого вбивці тривало приблизно п’ять секунд, залежно від його зросту та ваги. І то були неприємні п’ять секунд.

Суміш у її ванні була іншою, ніж вони використали, убиваючи Барнабі, але дуже подібною. Це був найпростіший спосіб убити когось швидко й безболісно з-поміж тих, які були їй відомі. До того ж то був відновлюваний ресурс, на відміну від решти її зброї. Єдине, що їй було потрібно, — це добрий запас персиків та крамниця з обслуговування басейнів. Нічого з того, що має обмежений доступ чи навіть поштову адресу, — нічого, що її переслідувачі могли б відстежити.

Вона справді розлютилася через те, що вони знову її знайшли.

Вона лютувала, відколи прокинулась учора, і з плином часу сердилася ще більше, ніж тоді, коли готувалася до цього.

Вона змусила себе подрімати, а потім усю наступну ніч мчала за кермом у першій-ліпшій машині, яку орендувала за погано підробленою посвідкою особи на ім’я Тайлор Голдінг та нещодавно отриманою кредиткою на це ж ім’я. Сьогодні рано- вранці вона приїхала до міста, у якому найменше б хотіла бути, і через це її лють досягла наступного рівня. Повернувши авто у «Герц» поблизу Національного аеропорту Рональда Рейгана, вона перетнула вулицю, діставшись до іншої фірми, і там винайняла інше авто з номерами округу Колумбія.

Півроку тому вона зробила б усе інакше. Забрала б свої пожитки з маленького орендованого будиночка, продала б своє тодішнє авто на «Крейгслісті», купила б нове за готівку в когось, хто нічого не реєструє, а потім кілька днів би їхала, допоки не дісталась би якогось містечка середніх розмірів, яке видалося б слушним. І там розпочала би процес виживання спочатку.

Однак зараз у ній жевріла та дурна надія, що Карстен каже правду. Млява надія. Проте сама по собі вона була б слабенькою мотивацією. Було щось іще: слабка, але дратівлива тривога, що вона знехтувала відповідальністю.

Барнабі рятував їй життя. Знову й знову. Щоразу вона виживала після чергового замаху завдяки тому, що він її застеріг, навчив, підготував.

Якщо Карстен брехав їй — а на 97 відсотків вона була переконана в цьому, — влаштовуючи засідку, тоді всі його слова — неправда.

У тому числі те, що вона їм потрібна. А якщо вона не потрібна, то вони знайшли для цієї роботи когось, хто настільки ж здібний, як і вона.

Можливо, вони вже давно знайшли їй заміну, можливо, повбивали всю групу працівників через усе, що вона знала, але вона в тім сумнівалась. Відділ мав гроші та доступ до всього, але одного йому завжди бракувало — персоналу. Знайти, зростити й навчити цінного кадра, як вона чи Барнабі, — вимагало часу. Людей із такими здібностями не виростиш у пробірці.

У неї був Барнабі, щоб її врятувати. А хто врятує дурне дитя, яке вони завербували після неї? Новачок буде надзвичайним, як і вона була, але вона чи він будуть сліпі перед найістотнішою складовою праці. Забудь про службу своїй країні, забудь про спасіння невинних життів, забудь приладдя за останнім словом техніки та інноваційну науку й про необмежений бюджет. Забудь про семизначну зарплатню. А як щодо просто не бути вбитим? Безсумнівно, людина, яка зараз обіймає її колишню посаду, гадки не мала, що її виживання під загрозою.

Як би їй хотілося застерегти ту людину! Навіть попри те, що вона не мала стільки часу, скільки Барнабі присвятив їй, допомагаючи. Навіть якщо це була б просто розмова: Отак вони винагороджують таких, як ми. Будь готовим.

Але такого варіанта не було.