— Брат і дядько?

— Звичайно, окремо. Я тоді мала десять років, а брат — п"ятнадцять. А дядько разів два чи три, коли у нас зупинявся.

— А про це ви комусь казали?

Аюмі кілька разів хитнула головою.

— Ні, не казала. Вони мене лякали — мовляв, як скажеш, то начувайся. Але й без погрози я знала, що цього не треба робити, бо все одно вилають мене, а не їх. Боялася цього, тому й мовчала.

— І матері не казали?

— Особливо матері, — сказала Аюмі. — Бо мати здавна заступалася за брата, а в мені розчарувалася. Бо я була незграбна, негарна, товста й не могла похвалитися особливою успішністю у школі. Мати хотіла мати зовсім іншу дочку. Миловиду, як лялечка, струнку дівчину, яка відвідує балетну школу. Напевно, прагла того, чого не мала.

— А тому ви не хотіли ще більше її розчаровувати?

— Саме так. Мені здавалося, що вона ще більше зненавидить мене, якщо розповім, що робив брат. Вона завжди знаходила в мені якусь причину замість того, щоб нападати на брата.

Аомаме обома руками розім"яла зморшки на обличчі. «Після того як у десятирічному віці я заявила, що зрікаюся віри, — згадувала вона, — мати перестала зі мною розмовляти. В разі потреби передавала записку. Та й я перестала бути її дочкою. Залишилася тільки „відщепенкою“. Тоді я пішла з дому».

— Але вони вас не ґвалтували? — запитала Аомаме.

— Ні, — відповіла Аюмі. — Я такого не витримала б. І вони так багато не хотіли.

— І зараз ви зустрічаєте того брата і дядька?

— Коли я влаштувалася на роботу, то пішла з дому, і зараз майже не бачуся з ними. Та оскільки працюю з ними в одній установі, то іноді важко їх уникнути. І тоді я по-своєму всміхаюся. Погіршувати стосунки не хочу. Та й вони, напевне, вже не пам"ятають про це.

— Не пам"ятають?

— Вони можуть забути, — сказала Аюмі. — А я — ні.

— Звичайно, — погодилася Аомаме.

— Так само буває в історії з масовим убивством.

— Масове вбивство?

— Той, хто зробив його, знайде логічне виправдання і постарається забути. Відвернути очі від того, чого не хоче бачити. А от жертва не може забути. Очей не відверне. Пам"ять перейде від батьків до дітей. Аомаме-сан, світ — це нескінченна боротьба між пам"яттю однієї та протилежної сторін.