Імператор, у переливчасто-зелених шатах, з розділеним на два ряди і зав"язаним на вухах волоссям, склав докупи маленькі долоні, вклонився спочатку сходу, попрощався з храмом Ice, потім, обернувшись до заходу, прочитав молитву Будді, й тоді Ніідоно, намагаючись його заспокоїти, сказала:

— Там, на дні, під хвилями, знайдемо другу столицю! — і разом з імператором пірнула в морську безодню».

Слухаючи її оповідь із заплющеними очима, Тенґо уявив собі, ніби перед ним біва-хосі.[39] Він знову мимоволі відчув, що «Хейке-моноґатарі» — епічна поезія, передавана з уст в уста. Звичайно Фукаері говорила рівно, майже без інтонації, а от коли почала читати напам"ять уривок «Хейке-моноґатарі», її голос став навдивовижу сильним і барвистим. Здавалось, ніби в неї щось вселилося. Перед ним воскресла картина величної морської битви, що відбулася в протоці Каммон 1185 року. Поразка дому Тайра була остаточною, і Токіко, дружина Кійоморі, втопилася разом з малолітнім імператором Антоку.

Вслід за нею кинулись у воду й інші придворні дами, боячись потрапити в руки воїнів зі Сходу. Приховуючи свої гнітючі думки, Томоморі напівжартома спонукав придворних дам до самогубства. Мовляв, інакше вони зазнають, що таке живе пекло. Тож ліпше самим укоротити собі життя.

— Розповідати далі, — спитала Фукаері.

— Ні. Досить і цього. Дякую, — відповів приголомшений Тенґо. Він добре розумів, чому журналісти на прес-конференції проковтнули язика. — Але ж як ти зуміла запам"ятати такий довгий текст?

— Повторно слухала касету.

— Звичайна людина не запам"ятає цього, навіть якщо слухатиме багато разів, — сказав Тенґо.

І тоді він раптом подумав: свою пам"ять Фукаері розвинула до такої великої міри тому, що не могла читати, а слухала. Так само вмить поглинають силу-силенну зорової інформації діти, що мають «savant syndrome».

— Почитайте книжку, — сказала Фукаері.

— Яку ти хочеш?

— Маєте книжку, про яку недавно розповідав сенсей, — спитала вона. — Книжку, в якій фігурує Старший Брат.

— «1984»? Ні, не маю.

— А про що вона.

Тенґо згадав її сюжет.

— Я читав її дуже давно у шкільній бібліотеці, а тому подробиць не пам"ятаю. В усякому разі, книжка вийшла у світ 1949 року й стосується далекого в той час майбутнього 1984 року.

— Стосується цього року.

— Так. Саме цього, 1984 року. Майбутнє стало реальністю, яка сама негайно перетворюється у минуле. У цьому романі Джордж Орвелл змалював похмуре суспільство, у якому майбутнє підпорядковане тоталітаризмові. Людьми суворо управляє диктатор на ім"я Старший Брат. Інформація там обмежена, історію безперестанку переписують. Головний персонаж працює в установі, в одному з відділів якої змінюють мову. Створюють нову й відкидають стару історію. Відповідно до цього виробляються нові слова, а наявним надається інший зміст. Історія так часто переписується, що ніхто не знає, де правда, де ворог, а де союзник. Ось такий роман.

— Переписується історія.

— Забрати правильну історію — це все одно, що позбавляти людину частини своєї індивідуальності. Це — злочин.